"Я бачила, як маленькі руки вперше торкалися клавіш, а потім ці діти ставали професійними музикантами", - розмова з директоркою Бабаївської школи мистецтв Вікторією Матвеєвою

Сьогодні ми говоримо з Вікторією Миколаївною про особливий зв’язок учителя з дитиною, учнів, які стали професійними музикантами, кілька поколінь вихованців та про те, чому мистецьку освіту варто починати навіть тоді, коли навчання відбувається онлайн.

Вікторіє Миколаївно, 37 років у мистецькій освіті, сьогодні це майже ціла епоха. Пам’ятаєте свій перший день у Бабаях?
Пам’ятаю. У 1989 році я прийшла до Бабаївської дитячої музичної школи викладачкою фортепіано та хормейстеркою. Попереду було багато планів, а поруч діти, яких потрібно було не просто навчити нотної грамоти чи правильної постановки рук. Хотілося показати їм, що музика може стати частиною їхнього життя.

А коли ви зрозуміли, що школа стала для вас не просто місцем роботи?
Напевно, тоді, коли почала пам’ятати своїх учнів уже не тільки дітьми. Спочатку ти зустрічаєш дитину, яка приходить на перший урок. Вона хвилюється, не знає, як правильно сісти за інструмент, плутає ноти. А потім минають роки, ти бачиш її на концертах, конкурсах, випускному. Потім зустрічаєш уже дорослою людиною, а згодом до школи приходить її дитина.
І тоді особливо гостро розумієш, що роки роботи вчителя вимірюються людськими історіями.

За роки роботи ви навчали сотні дітей. Чи пам’ятаєте їх усіх?
Не всіх однаково, але дуже багатьох. Учні залишаються в пам’яті не прізвищами чи оцінками. Просто пам’ятаєш, хто страшенно боявся першого виступу, хто спочатку зовсім не хотів займатися, а потім раптом закохався у музику. Пам’ятаєш їхні перші перемоги, хвилювання перед конкурсами, концерти.

Є випускники, які стали професійними музикантами?
Так. І для викладача немає більшої радості, ніж бачити, як дитяче захоплення перетворюється на професію. Але я ніколи не вважала, що головне завдання школи мистецтв, виховати якомога більше професійних музикантів.
Набагато важливіше, на мій погляд, допомогти дитині відкрити в собі здібності, навчити її слухати, відчувати, працювати, не боятися сцени, бути наполегливою. Можливо, ця дитина не стане музикантом, але музика вже залишиться з нею.

Ви виховали вже кілька поколінь. Чи змінилися сучасні діти?
Звичайно. Світ змінився, змінилися діти, їхні можливості, інформаційне середовище.
Сьогодні дитина за кілька хвилин може почути музику з будь-якого куточка світу, вона має доступ до величезної кількості інформації. Але є речі, які не змінилися: дитині так само потрібен учитель, який повірить у неї, підтримка, увага, живе спілкування.

За 31 рік вашої роботи директоркою школа змінилася не тільки за назвою. Якою ви бачите її сьогодні?
Я хочу, щоб школа мистецтв залишалася місцем, куди дитина приходить із бажанням, не через примус, не тому, що «так треба». А тому, що тут цікаво, тут її розуміють, тут вона може спробувати себе. Мистецтво має давати дитині простір для розвитку.

Чи можна навчитися музиці онлайн?
Так, хоча живе навчання, безумовно, має свої переваги. Онлайн не замінить повністю безпосереднього спілкування учня з викладачем. Але сьогодні ми маємо використовувати всі можливості, які допомагають дітям не переривати навчання, особливо під час війни.
Якщо дитина має бажання займатися музикою, не варто відкладати його на потім.

А якою ви хочете бачити школу через наступні 10 років?
Живою та наповненою дитячими голосами й музикою. Школою, куди хочеться приходити, яка зберігає традиції, але не боїться нового. І школою, випускниками якої ми будемо пишатися не тільки через їхні професійні досягнення.

Бабаївська школа мистецтв чекає на своїх учнів. Бо музика має звучати, а дитячі таланти мають отримувати шанс.