9 вересня 1944 року в Любліні представники УРСР та Польського комітету національного визволення уклали угоду про так званий «взаємний обмін населенням». Формально переселення мало відбуватися добровільно. На практиці воно перетворилося на масштабну депортаційну кампанію, яка позбавила сотні тисяч людей домівок, майна та звичного способу життя.

У 2018 році Верховна Рада України встановила другу неділю вересня Днем пам’яті про насильницькі депортації українців у 1944–1951 роках.

Від рідного дому до невідомого місця

Після Другої світової війни карта Європи зазнала значних змін. Встановлення нового радянсько-польського кордону супроводжувалося примусовим переміщенням населення.

У 1944–1946 роках із території Польщі до Української РСР було примусово переселено понад 482 тисячі українців. Людей вивозили з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини та інших українських етнічних земель.

Переселенців розміщували у 17 областях радянської України, від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини.

Людям доводилося залишати будинки, землю, господарство, могили рідних, церкви та місця, з якими були пов’язані покоління їхніх родин.

Особливо трагічним стало те, що добровільність, передбачена угодою, на практиці супроводжувалася тиском, репресіями, позбавленням майна та обмеженням політичних, соціальних, економічних і культурних прав.

«Акція Вісла»

Депортації українців продовжилися у 1947 році.

Польська комуністична влада провела «акцію Вісла», під час якої українців, які залишилися на своїх землях і не погодилися на переселення до СРСР, примусово депортували на північ і захід Польщі.

За кілька місяців було переселено майже 150 тисяч людей.

Ще кілька десятків тисяч українців втратили свої домівки під час обмінів прикордонними територіями між СРСР і Польщею у 1948 та 1951 роках.

Загалом події 1944–1951 років стали однією з найтрагічніших сторінок історії українців ХХ століття.

Пам’ять, яку не можна виселити

Депортація забирає людину з дому, але не здатна стерти пам’ять про нього.

Для багатьох родин історії про рідні села, залишені будинки, землю, церкви, родинні могили та вимушений переїзд передавалися від покоління до покоління.

Сьогодні, коли Україна знову переживає масове переміщення людей через російську агресію, історія депортацій звучить особливо гостро.

Мільйони українців змушені залишати свої домівки через війну. Хтось виїжджає за кордон, хтось переїжджає в інший регіон України, хтось повертається після деокупації до зруйнованого або пограбованого житла.

Історична пам’ять допомагає побачити спільне між досвідом поколінь: дім, рідна земля, мова, культура та право жити у власній країні не можуть бути предметом примусу.

Пам’ятаючи про депортованих українців, ми повертаємо їм голос і зберігаємо правду про злочини тоталітарних режимів.

Пам’ятаймо тих, кого силоміць позбавили дому.

Пам’ятаймо назви їхніх сіл і міст, родинні історії та землю, з якою вони були пов’язані.

Бо народ, який пам’ятає свою історію, має силу захищати своє майбутнє.

Історична довідка

9 вересня 1944 року в Любліні Микита Хрущов, голова Ради народних комісарів УРСР, та Едвард Осубка-Моравський, голова Польського комітету національного визволення, підписали угоду про «взаємний обмін населенням».

За її умовами передбачалося переселення українців із території Польщі до УРСР та поляків із території України до Польщі.

До переселення з Польщі підлягали громадяни української національності з територій Холмського, Грубешівського, Томашівського, Красноставського, Володавського та інших повітів Люблінського, Ряшівського, а згодом Краківського воєводств.

Формально переселення мало бути добровільним. Однак на практиці воно супроводжувалося примусом і репресіями. Підставою для включення людей до списків могли ставати як письмові, так і усні заяви. В угоді також не було чітко визначено критерії встановлення національності людини, що створювало можливості для зловживань.

У 1944–1946 роках до УРСР було переселено понад 482 тисячі українців.

У цей самий період із західних областей радянської України до Польщі переселили майже 790 тисяч поляків та євреїв.

У 1947 році відбулася «акція Вісла», під час якої польська влада примусово переселила майже 150 тисяч українців.

У 1948 та 1951 роках під час обмінів прикордонними територіями між СРСР і Польщею своїх домівок позбулася ще кілька десятків тисяч українців.

Детальні інформаційні матеріали Українського інституту національної пам’яті про примусове виселення українців у 1944–1951 роках доступні на сайті УІНП.