«Тепер ми поруч із тими, хто мріє стати родиною»: Іван Михайличенко, перший заступник селищного голови,— про нові повноваження громад у сфері усиновлення

Відтепер рішення про усиновлення ухвалюються не в далеких обласних чи районних кабінетах. Вони приймаються тут — у наших громадах, поруч із людьми, поруч із дітьми, поруч із тими, хто мріє назвати когось “мамо” або “тату”.

— Пане Іване, як громада зустріла це нове повноваження — займатися усиновленням?

— Ми сприймаємо це як прояв великої довіри з боку держави. І водночас — як величезну відповідальність. Усиновлення — це не просто документ чи рішення. Це зміна долі. І якщо раніше між дитиною та її можливою новою родиною стояли десятки кілометрів і формальностей, то тепер ми можемо бути поруч, підтримати, допомогти, пояснити — щиро й по-людськи. У воєнний час, коли, на жаль, зростає кількість дітей, які залишилися без батьківського піклування, така близькість дуже важлива.

— Що саме тепер змінилося в процедурі?

— Найголовніше — тепер служби у справах дітей при сільських та селищних радах супроводжують процес усиновлення на всіх етапах. До громад передаються анкети дітей, які можуть бути усиновлені, а також справи кандидатів в усиновлювачі. Тобто родина, яка хоче усиновити дитину, звертається не десь в область, а безпосередньо до нас. Ми не просто «оформляємо папери» — ми допомагаємо пройти цей шлях з теплом і повагою.

— А як бути з тими, хто вже в процесі усиновлення? Чи не виникне плутанини?

— Це одне з найважливіших питань. Перехід здійснюється плавно. Якщо справа дитини вже була заведена в районі — її або передають нам, або залишають у супроводі району до завершення процедури. Усе відбувається під контролем Державної служби України у справах дітей. Жодна дитина не буде втрачена, жодна родина не залишиться без відповіді.

— Чому саме зараз це так критично важливо?

— Бо війна щодня забирає у дітей те, що не купиш — батьків. І саме зараз з’являється багато людей, які, попри все, хочуть дати цим дітям родину. Ці зміни дають змогу громадам оперативно реагувати, підтримувати кандидатів, бути на зв’язку з родинами. Тепер ми можемо не лише швидше, а й краще допомагати цим серцевим історіям статися.

— Ви як керівник не боїтесь такої відповідальності?

— Відповідальність велика. Але страшно було б нічого не робити. Ми в громаді маємо серце, маємо волю, маємо фахівців і вже маємо приклади, коли дитина знаходила свою родину саме тут, поруч. Це найбільша нагорода.

— І нарешті: що ви скажете тим, хто думає про усиновлення, але ще вагається?

— Якщо ви відчуваєте в собі силу любити, не відкладайте. У кожної дитини є право на родину. І десь зовсім поруч є дитина, яка мріє про вас. Не треба чекати «ідеального моменту» — бо в житті дитини кожен день має значення. А ми, зі свого боку, зробимо все, щоб цей шлях був підтриманим, чесним і людяним.

Віримо, що громада — це не лише про дороги й комуналку. Це про людей, про тепло, про долі. Тепер ми — ближче до найважливішого. І ніколи не залишимось осторонь, коли йдеться про дитину, яка шукає дім.