Сьогодні, 20 січня, Україна схиляє голови у День пам’яті Захисників Донецького аеропорту

Оборона Донецького летовища тривала 242 дні – з 26 травня 2014 року до 23 січня 2015-го. Ці місяці стали випробуванням на міцність не лише для укріплень аеропорту, а насамперед для людей, які його захищали. Вони виявилися сильнішими за бетон. Саме так народилася назва, що назавжди увійшла в історію, – «кіборги». За найпоширенішою версією, так називали українських воїнів самі вороги, не розуміючи, чому гарнізон, попри постійні штурми, неможливо зламати.

    20 січня 2015 року терористи підірвали бетонні перекриття нового терміналу Донецького аеропорту. Ще кілька днів тривали бої, і 21 січня вщухли останні постріли за ДАП. Проте значення цієї оборони виходило далеко за межі одного об’єкта. За оцінкою генерала, Героя України Олега Мікаца, який у той час командував 93-ю окремою механізованою бригадою, утримання аеропорту стримувало противника і не давало йому розгорнути масштабні наступальні дії. Саме після падіння ДАП ворог активізувався на інших напрямках, зокрема під Дебальцевим, і якби українські військові не тримали аеропорт так довго, наслідки для країни могли бути значно тяжчими.

Оборона Донецького аеропорту – це тисячі історій хоробрості, самопожертви та бойового братерства. Одна з них – оборона будівлі пожежного депо, яку протягом двох днів утримувала невелика група воїнів 90-го аеромобільного батальйону на чолі з командиром Максимом Ридзаничем «Адамом». Разом із ним билися снайпери Віталій Зварич «Рекс», Володимир Коляда «Живчик», Максим Абдуразаков «Абдулла», Анатолій Левчук «Фокс», кулеметник Віктор Левицький «Жмеринка» та боєць із позивним «Вовк». Саме вони стали останнім бойовим підрозділом, який вийшов із ДАП.

Група відбила дві атаки противника. Ворог намагався виманити захисників із пожежного депо, ведучи переговори нібито від імені командира батальйону Олега Кузьміних, який на той момент уже перебував у полоні. Та «Адам» розпізнав обман. Увечері він обійшов позиції та чесно сказав бійцям, що вранці можлива нова атака, і запропонував тим, хто хоче, відійти та здатися. У відповідь не почув жодного кроку назад. Тоді командир лише усміхнувся і сказав фразу, що стала символом вибору українського воїна:
«Краще вмерти людиною, ніж животіти покидьком».

Стрілянина та звуки бою біля пожежного депо привернули увагу українського командування. Зв’язку з останніми оборонцями ДАП не було, тому на допомогу вислали офіцерів-зв’язківців – В’ячеслава Волобуєва «Окуня», чемпіона України зі спортивного орієнтування, та Максима Бубеля «Єшку». Саме вони змогли вивести групу «Адама» на підконтрольну Україні територію.

Про подвиг цієї групи заговорили на повний голос уже після загибелі Максима Ридзанича у березні 2015 року. Він загинув поблизу селища Опитне на Донеччині, рятуючи побратима. У 2021 році захисникові було присвоєно звання Героя України посмертно.

Сьогодні, коли Україна знову боронить свою свободу, подвиг захисників Донецького аеропорту набуває ще глибшого змісту. Сучасні Захисники та Захисниці продовжують їхню справу, а стійкість ДАП стала фундаментом новітнього українського війська і прикладом для всього світу, як вільні люди захищають свою державу.
Пам’ятаємо кожного.
Шануємо подвиг.
Вічна пам’ять Героям.

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/sichen/20/20-sichnya-den-pamyati-zahysnykiv-dapu