Мальовничий світ очима особливої людини

Ось уже п'ять років живе у смт Бабаї разом із батьками молодий художник-самоучка Нікіта Тімофєєв. Затишний будинок, доглянутий двір, невеликий басейн, два кумедних товстеньких мопси, які у захваті від свого господаря і полюбляють з ним валятися у ліжку, дві кішки-муркотунки.

"Що не так?" - запитайте ви. Нікіта –людина з інвалідністю, у нього спинальна м'язова атрофія. Це генетична хвороба, що проявляється як наростаюча м'язова слабкість. А винна у всьому мутація лише одного гена в 5 хромосомі, який відповідає за синтез білка, що забезпечує існування нейронів спинного мозку. Ось і прикутий Нікіта до колісного крісла, без допомоги оточення існувати не може. Так, любляча мама Марина завжди поряд. Принесе, приготує, допоможе. Тато зараз у ЗСУ, нещодавно повернувся з-під Бахмута ненадовго додому.

Виїхати погуляти – проблема. Дуже багато грошей йде на ліки та реабілітацію, автівки зараз у родині немає. Та й навколишній світ досі жорстокий до людей з інвалідністю: наприклад, одразу й не згадаєш, де у нас є пандуси для візків. У концертних залах, у музеях та просто в громадському транспорті? А Нікіті так хочеться іноді просто сходити в кіно...
Залишається сидіти та мріяти про якісне колісне крісло, щоб була можливість випрямити спину, а якби іще зі спеціальним ліфтом: інакше навіть через вікно толком нічого не роздивишся - високо.

Але Нікіта не сумує та шукає себе у творчості: пише іноді вірші, створює малюнки у стилі піксель арт, але головне – це картини, написані олією.

Як вчився малювати?
Мені подобається живопис, малюю також у телефоні, у планшеті. Я самоучка. По крихтах виловлюю знання: якісь статті, знайомі, десь у інтернеті вишукую трохи інформації. Пробую різні стилі. Кожну роботу пишу по-своєму, кожен малюнок особливий: це окреме почуття, окрема емоція, це не штампування. Поки що шукаю себе. Зараз мене приваблюють пейзажі. У піксель арт створюю свої ексклюзивні роботи.

Які умови потрібні для створення картини та скільки на одну витрачаєш часу?
Мої картини невеликі, але через фізичні особливості мені і їх нелегко писати. Це не день і не два. Зазвичай на один малюнок я витрачаю більше ніж один тиждень, частіше два. Але можу сказати точно: якщо я не маю настрою, то змусити себе малювати я не можу, це просто якісь тортури для мене.

Спілкуєшся з іншими митцями?
Тісно лише з одним - це вірменський художник Вреж Сарібекович Кіракосян. Він ще відомий мотиваційний оратор-інвалід. Ми почали спілкуватися досить давно, і Вреж справді зробив найбільший внесок у моє навчання. Він давав мені уроки. Хотів би знати таких людей більше.

Чи вплинула війна на твою творчість?
У плані творчості впливу війни не відчуваю, але оточення дуже змінилося, і це зрозуміло. На початку війни найважчим для мене було те, що нічого не можна придбати з художніх матеріалів. Чи вплинула війна особисто на мене? Ні. Я як сидів удома, так і сиджу. Поки ракета не потрапить у будинок – поки війна не вплине. Я ж інкубаторне пташеня, так і живу.

Ким ти бачиш себе далі?
Думаю вступати до художнього училища. Звернув увагу, що дуже багато відомих людей взагалі не мають вищої освіти. Поки що себе шукаю, але розумію, що внутрішній фундамент митця вже починає складатися.

Чи є якась мрія, хоч би маленька?
Мрію лише масштабно. інакше це вже не мрія, а ціль. Щоправда, мрії не завжди здійсненні, я це чудово усвідомлюю. Дуже хочеться побувати в Європі, побачити їхню культуру зсередини.

Вдома картин мало. Мама Марина скаржиться, що Нікіта все роздаровує, а хотілося б зробити невелику виставку. Але молодий художник упевнений, що все в нього попереду, треба рости у творчості, самовдосконалюватись, набиратися досвіду і лише тоді вже думати про власну виставку.

Ось такий він, Нікіта Тімофєєв, який називає себе інкубаторним пташеням. Комунікабельний, з блиском в очах, з мрійливою усмішкою на обличчі, автор цікавих творів. Удачі йому, щирих друзів, натхнення. Настав час розправляти крила, нехай мрії здійсняться!
https://instagram.com/nikita._.333?utm_source=qr&igshid=MzNlNGNkZWQ4Mg%3D%3D