Люди, які пережили полон. Що варто врахувати при взаємодії – читайте в «Довіднику безбар’єрності»

Насамперед слід коректно визначити людей, які пережили полон. У «Довіднику безбар’єрності» пропонують використовувати термін «ветерани/ветеранки, які пережили полон», не прив’язуючись до офіційного статусу, а враховуючи наявність досвіду перебування в полоні.

Контактуючи з людьми, які пережили полон, дуже важливо уважно ставитися до кордонів (психологічних, тілесних, дотримуватись часових рамок).

Людям, які комунікують з тими, хто пережив полон, варто знати такі правила спілкування.

- Не варто запитувати про травматичний досвід просто з цікавості. Будь-який ваш інтерес до історії людини має бути суто професійним, а не особистим. Приклад професійного інтересу: лікарю необхідно знати про травми, юристу потрібно задокументувати свідчення. Приклад особистого інтересу — «А як там було?». Це може призвести до небажаних наслідків, ретравматизації.
- Без дозволу людини не можна доторкатися до її тіла, обіймати, чіпати її особисті речі.
- Не варто різко, без попередження змінювати спільно визначені плани.
- Не можна проявляти контроль і обмежувати автономію людини.
- Не можна підтримувати спроби людини ігнорувати прояви фізичного болю, який є наслідком перебування у полоні. Говоріть про шляхи розв’язання проблеми та покажіть реальні вигоди в теперішньому часі: «Позбудешся болю», «Повернеш сон» тощо.
- Не можна знецінювати досвід полону, не говоріть: «Нічого страшного», «Забудь» і таке інше.
- Не можна давати нереалістичні надії або малоймовірні для реалізації обіцянки: «Час усе вилікує, ти забудеш» або «Психолог зробить так, що ти цього більше не згадаєш».
- Не варто бачити в людині тільки «жертву» і жаліти. Якщо людина вижила в полоні, значить завжди було щось, що допомогло там вижити. Варто використовувати цей ресурс і розуміти стійкість людини.
- Не варто надмірно «героїзувати». Безперечно, потрібно мати неабияку мужність і силу, щоб витримати полон і тортури. Але героїзм — це прояв зустрічі з власною силою, і відбувається він у певний момент. Роль «герой / геройка» може бути занадто тяжкою ношею, щоб нести її щодня.

Ще декілька порад, як варто спілкуватися з людиною, яка пережила полон:

- висловлювати повагу до досвіду, отриманого в полоні;
- залучати до планування діяльності;
- завжди залишати за людиною право вибору і давати час зробити цей вибір;
- проявляти емпатію і не бути байдужими;
- з розумінням ставитися до порушення часових меж і кордонів з боку людини, яка пережила полон, проте слід відрізняти подібні дії від свідомих маніпуляцій;
- визнавати, що ви не маєте подібного досвіду і не можете до кінця розуміти, що пережила людина;
- допомагати переводити акцент з проблеми на її розв’язання; звертати увагу на деталі, реакції у поведінці та прояснювати, запитувати, що могло би зробити простір комфортнішим;
- якщо людина сама починає розповідь про полон, не слід ставити провокативних запитань, які поглиблюватимуть її занурення в історію. Проявляти емпатію, висловлювати свою повагу, бути чесними. Можна і потрібно говорити про свої почуття. Якщо розповідь занадто емоційна — допомогти людині повернутися до моменту «тут і тепер». Мотивувати звернутися до психолога;
- більше говорити з людиною про сьогодення, події найближчого минулого, про її фізичний стан і самопочуття;
- дотримуватись обіцянок.

Ті, хто пережили полон, — це люди надзвичайної сили та волі. Полон і тортури — чинники, що безумовно впливають на особистість, а особливо на довіру до світу і людства. Шлях повернення з полону довготривалий: треба звільнити не тільки тіло, потрібно допомогти особистості інтегрувати цей досвід, вбудувати його до нової картини світу, прийняти себе з цим досвідом. І вчитися жити, а не виживати.

Подробиці — за посиланням: https://kharkivoda.gov.ua/news/126141